ГОЛОДОМОР: ПАМ’ЯТАТИ, АБИ НЕ ПОВТОРИТИ
День коли Вся Україна згадує страшні часи голоду 1932-1933 рр., коли хліб був дорожчий за золото. Коли голодні діти дивилися в очі своїх батьків, а ті не могли нічим їм допомогти, бо увесь хліб забирала радянська влада. Це страшний час коли людей змушували не тільки голодувати, але брехати, ганебно зраджувати одне одного, аби вижити, тай те - ненадовго…
23 листопада - напередодні Дня па?м'яті жертв голодомо?рів, у Вільховецько-Лазівській загальноосвітній школі відбувся захід “Не погасити пам'яті вогонь”. Зустріч пам'яті провели вчителі історії на чолі з педагогом Світланою Томишинець, аби ознайомити учнів із історичними передумовами виникнення голодомору та політикою більшовиків проти українського народу. Вчителі переконані: аби не допустити подібної трагедії в майбутньому, дітям потрібно прививати любов до рідного краю виховувати їх у дусі патріотизму.
До нас доходять тільки свідчення очевидців, аудіозаписи, архівні документи... А що коїлося в ті далекі 30-ті всередині українських хат? В ті роки не було ніяких стихійних лих, які могли б негативно вплинути на урожай. Так як завжди світило сонце, падав дощ, українські чорноземи вродили золотисту пшеницю. Та більшовицька влада поставила перед собою план, виконати який вдалося тільки ціною людських життів і душ. Найстрашніше почалося в 33-му році, коли всі запаси їжі, які ще десь були заховані по закутках - вичерпалися. З’явилися перші жертви голодомору. Люди їли все, що тільки можна було їсти: зривали цвіт, лободу, щасливі були ті, які мали додати до цього всього, хоча б жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги тріскалася шкіра і загалом організм людини виснажувався. Люди настільки божеволіли від голоду, що навіть починали їсти одне одного, аби вижити.
Ми ніколи не знаємо, що буде попереду, але добре знаючи свою історію, ми можемо формувати суспільну свідомість, аби в майбутньому ніколи, ні за яких умов не допустити такого ганебного повторення історії.
Коли ми жадібно вирубуємо ліс, дарма використовуємо питну воду, забруднюємо повітря, чи засмічуємо свою землю. Чи не "більшовицьким" апетитам потураємо, чи не своїх дітей ми прирікаємо на смерть?
